Фінанси
Фінанси
Live
Переглядів: Час читання:9 хв

Україна закрила експорт металобрухту, але заводи не стали виробляти більше сталі

Заборона експорту металобрухту вдарила по заготівельниках

Чому заборона експорту металобрухту стала проблемою / Фото Pexels

Майже 200 доларів різниці на кожній тонні – стільки, за оцінкою експерта, втрачають українські постачальники металобрухту через обмеження експорту. Держава хотіла залишити стратегічну сировину для власних металургійних підприємств, однак дешевша закупівля не стала стимулом для збільшення виробництва сталі.

 
Adv

З 1 січня 2026 року Україна запровадила нульову квоту на експорт брухту чорних металів. Рішення пояснили потребою забезпечити сировиною українські металургійні та машинобудівні підприємства. Металобрухт використовують у виробництві сталі, зокрема в електродугових печах, які дають змогу випускати продукцію з меншими викидами вуглецю.

До цього держава намагалася стримувати вивезення сировини за допомогою мита у 180 євро за тонну. Однак, як пояснив у коментарі 24 Каналу адвокат і політичний стратег Юрій Ванетик, цей механізм не усував проблему: металобрухт могли реекспортувати через країни Євросоюзу.

Тепер можливості продавати сировину за кордон фактично немає, а внутрішня ціна суттєво поступається європейській. За оцінкою експерта, в Україні за тонну металобрухту пропонують близько 160 – 165 доларів, тоді як покупці з ЄС готові платити приблизно 360 доларів.

Різниця складає майже 200 доларів на тонні:

  • Для металургійних підприємств це можливість отримувати дешевшу сировину.
  • Для компаній, які займаються її збором і постачанням це втрата значної частини потенційного доходу.

Але головне питання полягає в тому, чи допомогла така цінова перевага самим заводам. Наведені Юрієм Ванетиком показники свідчать, що очікуваного пожвавлення виробництва не відбулося. За перші п'ять місяців року випуск сталі скоротився приблизно на 6%, а споживання українського металобрухту – на 7,6%.

Юрій Ванетик

Адвокат і політичний стратег

Заборона не створила попиту на металобрухт. Вона перерозподілила вартість приблизно 200 доларів за тонну від збирачів, їхніх працівників та державного бюджету на користь металургійних заводів.

Зазначимо! Лише обмеження експорту не змусило підприємства збільшити виробництво. На роботу металургії впливають і значно ширші проблеми – вартість електроенергії, логістика, воєнні пошкодження та попит на готову продукцію.

Низька ціна на сировину не обов'язково означає, що її стане більше для українських заводів. Якщо заготівельним компаніям невигідно працювати, вони скорочують закупівлі, закривають майданчики та звільняють працівників. У результаті металобрухт, який раніше потрапляв би на переробку, можуть узагалі перестати збирати.

Зверніть увагу! За словами Юрія Ванетика, такі процеси вже відбуваються: компанії закривають пункти прийому й термінали, а також скорочують персонал.

Для металургійних підприємств це створює довгострокову проблему. Навіть якщо експорт заборонений, сировина не обов'язково автоматично потраплятиме на заводи. Потрібна ціла інфраструктура, яка забезпечує її збір, сортування, транспортування та постачання.

Коли ціну на металобрухт удвічі знижують указом, його збирають менше– пояснює Ванетик.

А відтак, обмеження може дати заводам короткострокову цінову перевагу, але водночас послабити підприємства, від яких залежить постачання сировини. І якщо заготівельний бізнес продовжить скорочуватися, внутрішній ринок ризикує втратити частину своїх можливостей.

Наслідки експортних обмежень не закінчуються на ринку сировини. Вони також можуть впливати на рішення іноземних компаній, які розглядають Україну як майданчик для інвестицій.

За словами Ванетика, американські інвестори звертають увагу не лише на саму заборону, а й на те, як швидко держава може змінити правила роботи бізнесу. Якщо урядове рішення здатне фактично вдвічі знизити вартість певного активу, цей ризик доведеться враховувати під час планування інвестицій.

Особливо це стосується переробки, логістики та портової інфраструктури – напрямів, які матимуть важливе значення для відновлення української економіки.

Перше запитання, яке ставлять іноземні клієнти, стосується не податків чи тарифів. Воно звучить так: чи можуть правила змінитися після того, як я інвестую?– розповідає експерт.

Навіть якщо окремі металургійні підприємства зацікавлені в дешевшій сировині, інвестори оцінюють ширшу картину. Непередбачувані рішення можуть збільшувати вартість капіталу та здорожчувати страхування політичних ризиків.

Тому для залучення іноземних грошей важливо не лише пропонувати бізнесу вигідні умови, а й гарантувати, що правила не зміняться раптово після того, як компанія вже вклала кошти.

Для порівняння Ванетик наводить американський досвід. За його словами, США не запроваджують загальної заборони на експорт металобрухту. Натомість внутрішні виробники конкурують за сировину з іноземними покупцями.

У 2025 році експорт металобрухту зі Сполучених Штатів скоротився до найнижчого рівня за два десятиліття. Причиною, як пояснює експерт, стало розширення американських електродугових металургійних підприємств. Вони почали пропонувати постачальникам вигідніші ціни, тому продавати металобрухт усередині країни стало привабливіше.

Іншими словами, внутрішній попит сам сформував умови, за яких сировина залишалася в країні без адміністративної заборони.

Водночас США використовують інші інструменти підтримки сталеливарної галузі. Йдеться про імпортні мита за розділом 232, антидемпінгові та компенсаційні заходи, а також правила "Купуй американське" для державних закупівель.

Ефективність таких рішень залишається предметом дискусій. Прихильники вважають, що вони допомагають розвивати власне виробництво, тоді як критики звертають увагу на додаткові витрати для компаній, які використовують сталь.

Однак, за логікою Ванетика, принципова різниця полягає в іншому: підтримувати металургію можна через розвиток її виробничих потужностей і попиту на сировину, а не лише через обмеження можливостей її постачальників.

Окремий ризик пов'язаний із міжнародними торгівельними зобов'язаннями України. Стаття XI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) загалом забороняє кількісні обмеження експорту та імпорту. Водночас міжнародні правила передбачають винятки, зокрема для тимчасових заходів, необхідних через критичний дефіцит.

Україна може обґрунтовувати обмеження потребами національної безпеки в умовах війни. Проте, як пояснює Ванетик, що довше діє заборона, то складніше переконливо доводити, що вона має виключно тимчасовий характер і не є інструментом підтримки окремої галузі.

Є також зобов'язання в межах Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Експерт нагадує про попередню суперечку між Україною та ЄС щодо заборони експорту необробленої деревини. У 2020 році арбітражна група ухвалила рішення у цій справі не на користь України.

Водночас Ванетик вважає, що найближчим часом ризик нового позову з боку Євросоюзу може бути невисоким через воєнні обставини. Але в перспективі це питання стане особливо важливим у процесі вступу України до ЄС, адже національні торгівельні правила доведеться узгоджувати із законодавством об'єднання.

На думку Юрія Ванетика, Україні варто перейти до прозорішої системи регулювання, яка враховуватиме реальні потреби внутрішньої промисловості. Замість фактично безстрокової заборони він пропонує встановити чіткий період дії обмежень, передбачити механізм їх перегляду та закріпити правила на законодавчому рівні.

Одним із критеріїв для ухвалення рішень має стати відкритий баланс попиту та пропозиції металобрухту. Це дозволило б оцінювати, скільки сировини справді потрібно українським підприємствам і чи є підстави продовжувати обмеження.

Ще один варіанть – дозволити обмежений експорт до країн ЄС через спеціальну квоту. Експерт пропонує розподіляти її на аукціонах, щоб можливість продавати сировину за кордон отримували компанії за прозорими правилами, а надходження від квот спрямовувалися до державного бюджету.

Проте, навіть зміна експортної політики не розв'яже всіх проблем металургії. Для розвитку галузі потрібні:

  • доступна електроенергія;
  • надійна логістика;
  • страхування воєнних ризиків;
  • модернізація виробничих потужностей.

Цікаво! Важливими можуть стати інвестиції в електродугові печі. Вони дають змогу використовувати металобрухт для виробництва сталі з меншими викидами вуглецю. Це набуває додаткового значення через посилення екологічних вимог на європейському ринку та впровадження механізму вуглецевого коригування імпорту (CBAM).

Після завершення війни Україні знадобляться великі обсяги металу для відновлення житла, доріг, мостів, промислових об'єктів та енергетичної інфраструктури. Тому власна металургія справді має стратегічне значення. Але для її розвитку недостатньо просто залишити сировину всередині країни.

Якщо заготівельний сектор втрачатиме можливість працювати, а інвестори сумніватимуться у стабільності державних рішень, це може позначитися на всьому виробничому ланцюгу. Натомість модернізація підприємств, розвиток переробки та зрозумілі правила торгівлі могли б створити умови для довгострокового зростання.

Ванетик наголошує: мета держави має полягати не в тому, щоб адміністративно втримати металобрухт в Україні, а в тому, щоб українські заводи могли запропонувати постачальникам конкурентну ціну.

Для післявоєнної економіки це принципова різниця. Адже сильна металургія - це не лише доступ до дешевої сировини, а й підприємства, які здатні виробляти продукцію, залучати інвестиції та конкурувати на міжнародному ринку.

До слова, російський удар позначився на експорті металургії. Відтак, за кілька літніх місяців української металопродукції за кордон скоротилося майже у 30 разів, а морський шлях зупинився повністю. А три найбільші меткомбінати країни – "Запоріжсталь", "Каметсталь" та "АрселорМіттал Кривий Ріг" – призупинили роботу. Фахівці зазначають це свідчить про значні втрати для бюджету країни. Росіяни методично знищували шляхи вивезення металу з України.

Повʼязані теми:

Коментарі

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter